Чомусь саме зараз серце лине назад до Вкрайни милойи, як свого часого казав поет. Маряться йий неосяжнi простори, Йийи невмиручий гумор й працелюбний народ. Становиться шкода, що свого часу так мало цiнували...не тiльки я сам, а усi ми - так мало цiнували й так мало цiнуемо те що маeмо - нашу рiдну Землю - матiнку Украйну. Де леси неосяжнi й багатi, й дикi у порiвняннi з гладко зачiсаною Eвропою. Де поля такi, що здаeться зайди у жито й прийме тебе рiдна земля як у колиску. Де у лугах стоять стeжки, що так манять полежати, або ж навiть просто пошаленiти у сiнi як у дитинствi. Де кожний селянин знаe коли годувати, коли поливати й коли жати, й як будувати. Де кожна людина рада вiдкрити будь-якому своe серце, якщо вiдчуe взаeмозрузумiння. Де ж ти, Украйно? Де ж твойи пiснi, що грiють й турбують душу, а на очах нагортаються сльози? Тi пiсни, що спiвають баби, йидучи у маленькому автобусi на сiнокос. Пiснi, кожна з котрих - оповiдання про життя.
Пам"ятаю повернення моe з Нiмеччини у 1999 роцi. Загалом я провiв лише 4 мiсяцi за кородоном. Але ж в"йизд до Украйини був чимось особливим. Здавалося, що позаду залишилося щось випрасуване й гарне але неживе. Ось п"яничка йде назустрiч нашому автобусу, ось хтось пойихав верхи, ось корови пiшли. Та й гай шумить якось вiльно, роняючи листя, не так як по iншу сторону. В чому таeмниця цього краю? Незбагненна його суть. Чому можливо найкраща у свiтi земля стала така незручна для повсякденного життя? Що за люди прийшли й переробили мою ласкаву крайину на псареню? Повертайсь, Украйино...