|
|
"Кафе на Плато", "Щаслива Шарлот", "Червень, бульвар Saint-Laurent", "Стара церква", "Кафе Факультету антропології" |
("Кафе на Плато", "Щаслива Шарлот", "Червень, бульвар Saint-Laurent", "Стара церква", "Кафе Факультету антропології")
Кафе на Плато*
Кафе на диво затишне. Кава смачна. Тепло і приємно.
Біля вікна - троє дівчат. П'ють пиво і сексуально сміються. Зліва сидять мама з
сином. В неї - довге чорне волосся. Хлопцю років десь 14. Розмовляють
французькою. Такий акцент може бути або у французів, або у освічених мароканців
з Мароко, або скоріш з Франції. Обговорюють, як доїхати до "Центру Молсон"**.
Справа - молода парочка. Він п'є вишукане пиво "Cheval blanc", вона - більш
банальне, але теж смачне "Belle gueulle". Дівчина говорить по мобільнику. Я не
можу ідентифікувати її мову. Схоже на щось слов'янське.
Сусіди зліва пішли. Тепер там - світлоока блондинка. Джинси, чорний тонкий
светер з вирізом на грудях, брезентовий рюкзак. Чекаючи на каву з бейгелями***,
читає французьку книжку.
Невідомомовна парочка пішла. Тепер справа від мене - чоловік і жінка, десь 50
років. Розмовляють італійською і п'ють каву. Вона нервово мне у руці пакетик від
цукру.
У квадратних скляних "акваріумах" понад прилавком - смажені кавові зерна. На
продаж, різні сорти. Із назвами: "Королева Африки", "Удар серця", "Бла-бла-бла",
"Екскалібур", "2 Марі", "Танго Малі", "Цен-Жермен-де-Пре". І зовсім вже банальні
"Еспресо" і "Еспресо італійський".
Далеко зліва гучно розмовляють дві дівчини-квебечки. Чути на все кафе.
Щопівхвилини: "Et mon chum..." ("А мій хлопець..." - квебекське).
- Добре тут у вас, - кажу я офіціанту.
*Плато - район у центрі Монреалю
**"Центр Молсон" - спортивно-концертний зал у центрі міста.
*** Бейгел - різновидність бублику, поширена у Північній Америці.
Щаслива Шарлот
Серед численних жебраків центру міста є худий бородатий чоловік з ампутованою
рукою. У холод і у спеку, він сидить на тротуарі голий по пояс і показує
перехожим худу культю. Дехто кидає гроші.
Чекаю на автобус. Поруч жінка із маленькою донькою. Дівчинка щось питає. Видно,
за жебрака.
... ну, тому що, мсьйо бідний. - пояснює жінка. - І мабуть в цього мсьйо не було
тата і мами... Що?.. ну, такі дітки живуть у спеціальних будинках... Ні, не у
школах. Є спеціальні будинки для дітей, в яких немає батьків... Ти дуже щаслива,
Шарлот. В тебе є і тато, і мама...
Червень, бульвар Saint-Laurent
Всюди цвіте бузок. Де не де - каштани та яблуні. Старі будинки. Тихі вилиці.
Бульвар Сен-Лоран.
Колись тут ходили трамваї. Колись всюди ходили трамваї.
Колись Сен-Лоран поділяв місто на дві частини: "французьку" і "англійську". На
сході жили франко-канадці.На заході - англомовні монреальці.
Зараз все це дуже умовне. Є франкофони на заході, є й англофони на сході.
Колись Сен-Лоран був на зразок Вавілона. У різні часи тут жили поляки,
португалці, євреї, греки, українці - і так далі. Всі розмовляли своїми мовами.
Дехто розмовляє і далі. Але більшість асимілювалася.
Нові покоління переїжджали у нові райони та передмістя - Розмон, Дорваль,
Лаваль... А на Сен-Лорані з'являлася нова хвиля іммігрантів.
Монреальський англомовний письменник Мордехай Ріхлер (Mordecai Richler) у книжці
"Вулиця" ("The Street") добре описав цей район і це життя.
Будинки початку двадцятого століття. Церкви. Крамниці. Ресторани....
Стара церква
Знайшов парк зі старими деревами, лавками і ліхтарями. Поруч - церква. Спочатку
я прийняв її за театр. У Європі так будували театри - Відшліфовані до блиску
гранітні колони, потемнілі від часу статуї...
Театри у Європі були схожі на палаці. У Квебеку так будували церкви.
Кафе Факультету антропології
На 3-му поверсі - студентське кафе Факультету антропології. Там працюють
студенти-волонтери. Є кава, бутерброди, кекси. Ціни незвично низькі. Завжди
музика. На столиках - свіжі газети. Все привітно, по домашньому.
Цього разу за прилавком - четверо: дві дівчини, один хлопець і одна зовсім ще
маленька дитина (до року). Дитину тримає на руках хлопець.
- Це чия? - питаю я.
- Це - ось цієї мадам, - посміхається дівчина, вказуючи на подружку. - А ви
думали, це бездомний?
- Ні, я думав, що він живе тут, у кафе.
- А що, добра ідея! - каже дівчина. - Давай, Мелані, ти його нам залишиш? Це
буде наш маскот (улюбленець). А справді! Замість того, щоб ти платила по 5 доларів
на день за дитячій садок, ми платитимо 5 доларів тобі, щоб тільки мати
його тут?
© Євген Лакінський (Eugene Lakinsky)
|
|
|