Вони йшли. ПонурЄ й темнЄ
Широчезною дорогою-вулицею
До того мЄсця, де зараз пам"ятник,
А тодЄ були рви...
Вирви з життя,
РозстрЄляй - ненаситний рот -
НЄ, не Земля... Кричав гучно:
Вогонь!
Ѓ лунали пострЄли тисячами.
(Продовжити)
Так народжувалися статистичнЄ данЄ,
Так вмирала цЄла епоха.
Так нЄмЄла земля,
перетворюючись на могилу.
***
Вони пострЄлЄв ще не чують.
Ще звичайна земля, не рана
У Дробицькому Яру.
Ѓ ще Њ остання надЄя.