Моя душа
ПонЄвечена. Зморена. Змучена.
Через терен життя йде Душа.
Вона тяжко скалЄчена долею,
Але дуже кудись поспЄша.
ЗалЄзна, мов грати, холодна, як сталь
џЏ оповила смертельна печаль.
Заплямована. Злякана. Цькована.
Вся в порЄзах вЄд слЄв та образ.
Йде Душа, зацинкована болями.
Йде вклонятися в ноги до вас.
ЗалЄзна, мов грати, холодна, як сталь
џЏ оповила смертельна печаль.
Вся спустошена. Порвана. Зламана
ВЄд знедолених марних надЄй.
Брязкотить вся вЄками-оковами
Ѓ не просить вже вЄри та мрЄй.
ЗалЄзна, мов грати, холодна, як сталь
џЏ оповила смертельна печаль.
Скривавлена. Вбита. Замучена.
Наче вкрала у себе своЊ.
Вона вЄдчай свЄй тихими стрЄчками
Навкруги мого серця зЄв"Њ.
ЗалЄзна, мов грати, холодна, як сталь
џЏ оповила смертельна печаль.
Закатована. Страчена. Порвана.
Ѓ по вЄтру розкиданий прах.
Це Душа моя, працею стомлена,
ДогораЊ у ваших сльозах.
ЗалЄзна, мов грати, холодна, як сталь
џЏ оповила смертельна печаль.
Голодна. Забута. Знервована.
Вся у пошуках правди життя.
Вона йде, вся змарнЄла вЄд попелу,
Несучи мене у небуття.
ЗалЄзна, мов грати, холодна, як сталь
џЏ оповила смертельна печаль.
Безсмертна. Катована. Прощена.
Похоронена заживо в бЄль.
Це Душа моя, Богом наврочена,
Вона бачить усе й звЄдусЄль.
ЗалЄзна, мов грати, холодна, як сталь
џЏ оповила смертельна печаль.
ЗневЄрена. Зраджена. Стомлена.
Вона тягнеться в прЄрву життя
Ѓ прощаЊ усЄх, хто спромЄгся
Запроторить ЏЏ в небуття.
ЗалЄзна, мов грати, холодна, як сталь
џЏ оповила смертельна печаль.
Незалежна. СпокЄйна. Нескорена
Край дороги спинилась Душа.
Ѓ пЄдняла з пилюки надЄю,
Щоб я про неЏ написала вЄрша.
ЗалЄзна, мов грати, холодна, як сталь
џЏ оповила смертельна печаль.
ЗащемЄло на серцЄ, тривога
ЗатаЏлася потай в душЄ.
Залишило цей свЄт моЊ тЄло
Ѓ вже нЄкому цЄ дописати вЄршЄ.
ЗалЄзнЄ грати. Холодна сталь.
Мене оповила одвЄчна печаль.
Самотня. Знедолена. Проклята.
Мов Ѓсус, на хрестЄ розЄп"ялася.
Мов свята, що у Бога за пазухою,
Вона у вЄчностЄ власнЄй клялася.
ЗалЄзна, мов грати, холодна, як сталь
џЏ оповила смертельна печаль
Та все марно, ЏЏ не почують,
Бо мене вже нема на ЗемлЄ.
Лише голуби тихо воркують
По моЏй позабутЄй ДушЄ.
Та менЄ аж нЄяк не все рЄвно,
Хто про неЏ напише вЄршЄ.